Red — wrong stress
Green — correct stress
Entire word green — make pronunciation clearer
Yellow highlight — my comments
Повчальна казка класика румунської літератури про мудрого суддю, що розсудив трьох подорожніх, які не могли розділити між собою п’ять лей.
Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше.
Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде.
— Сідайте, добродію, пообідаємо разом,— кажуть йому подорожні,— бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього.
Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною¹ криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з’їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули.
¹ sounds like «голодною»
Тоді третій мандрівник вийняв із гаманця п’ять лей, простягнув їм і сказав:
— Візьміть, прошу вас, люди добрі, за те, що досхочу нагодували мене; десь у дорозі вип’єте собі по склянці вина чи зробите з цими грішми, що самі захочете. Я не знаю, як іще можна віддячитися за вашу доброту, бо так був зголоднів, що вже й світу божого не бачив.
Ті двоє спершу не хотіли брати грошей, але після наполягань незнайомця зрештою таки взяли. Згодом третій мандрівник попрощався й пішов своєю дорогою, а вони залишилися відпочити в затінку. Розмовляючи, слово по слову, той, хто мав три хлібини, дає своєму супутникові, у якого було дві хлібини, дві леї, та й каже:
— На, брате, твою частку і роби з нею, що хочеш. У тебе було дві хлібини й тобі належить дві леї. А собі залишу три леї, оскільки в мене було три хлібини.
— Як це? — обурився той.— Чому мені тільки дві, а не дві з половиною леї, як належить по справедливості? А якби він не дав нам нічого, тоді як?
— Тоді б мені належало три частки, а тобі дві, та й годі! А так ми й поїли задарма, і маємо за хліб повні гаманці грошей: я три, а ти дві леї, кожен стільки, скільки мав хлібин. Поділити справедливіше не зміг би й сам господь бог…
— Е ні, друже,— каже той, у кого було дві хлібини.— Я вважаю, що ти вчинив несправедливо. Давай краще звернемося до суду, як суд скаже, так і буде.
— Що ж, гайда до суду,— згоджується другий.— Але я певен, що суд буде на моєму боці, хоча, правда, я ніколи в житті по судах не тягався.
Так вони йшли дорогою та й розмовляли про суд. А коли прийшли, стали перед суддею і по черзі розповіли, як випадково йшли однією дорогою, як’ сіли обідати, скільки у кого було хлібин, як разом із ними обідав третій подорожній, як він, дякуючи за обід, дав п’ять лей і як той, у котрого було три хлібини, вирішив поділити гроші.
Суддя, вислухавши їх уважно, сказав тому, в кого було дві хлібини:
— Ти, чоловіче, невдоволений²³, що твій товариш так поділив?
² here, it sounded like «нєвдоволене»; «не-» /ne/, not /nje/ and «-ий» /yj/, not /e/.
³ Also, prosody: the entire word is the core word in question, so must be produced with rising tone.
— Ні, пане суддя. Ми й не⁴ думали брати з того третього мандрівника плати за пригощення; але якщо, вже так сталося, то ті гроші, що їх він дав, треба поділити порівну. Так⁵, я вважаю, буде по справедливості.
⁴ again, it sounds like «нє» /nje/
⁵ prosody: make less stress; it is not the affirmative «так», but an indicative pronoun.
— Якщо ти хочеш по справедливості,— каже суддя,— то треба повернути одну лею тому, у кого було три хлібини.
— Ви мене дивуєте, пане суддя. Я прийшов до суду добитися правди, але бачу, що всі мої зусилля марні.
— Якщо таким буде й божий суд, то згине весь світ!
— Це тобі тільки так здається,-— відповідає суддя спокійно,— насправді воно не так. У тебе було дві хлібини?
— Так, пане суддя.
— А твій товариш мав три хлібини?
— Так, пане суддя.
— Питва у вас не було ніякого?
— Нічого, пане суддя, у нас не було, окрім хліба та х¹олодної води з криниці, х¹ай буде щасливий той, хто її викопав на радість мандрівникам.
— Ти, здається, казав, що ви всі їли порівну, так було?
— Так, пане суддя.
— Тоді давай полічимо, скільки хто з’їв хліба. Скажімо, кожну хлібину було поділено на три шматки. Скільки шматків вийшло з твоїх двох хлібин?
— Шість, пане суддя.
— А скільки б вийшло шматків із трьох хлібин твого товариша?
— Дев’ять, пане суддя.
— Тепер складемо докупи шість шматків і дев’ять, скільки буде всього?
— П’ятнадцять шматків, пане суддя.
— Скільки людей з’їло ці п’ятнадцять шматків?
— Троє, пане суддя.
— Добре! По скільки ж шматків вийшло на кожного?
— По п’ять, пане суддя.
— Тепер пригадай, скільки у тебе було шматків?
— Шість, пане суддя.
— А ти з’їв скільки?
— П’ять, пане суддя.
— А скільки лишилося від твоїх хлібин?
— Один, пане суддя.
— А тепер перейдемо до твого товариша. Ти пригадуєш, скільки було шматків у нього?
— Дев’ять, пане суддя.
— А він скільки з’їв?
— П’ять, як і я, пане суддя.
— А скільки ж залишилось?
— Чотири, пане суддя.
— Добре! А тепер давай спокійно у всьому розберемося. Хочу нагадати, що від твоїх хлібин залишився тільки один шматок, а від хлібин твого товариша — чотири. А разом у вас обох залишилося п’ять шматків, окрім тих, які ви самі з’їли.
— Рівно п’ять, пане суддя.
— Це правда³, що гість з’їв п’ять шматків і віддячив вам за це п’ятьма леями?
— Правда, пане суддя.
— У такому разі тобі належить тільки одна лея за той шматок, який залишився від твоїх хлібин, а товаришеві твоєму за чотири шматки належить чотири леї. Так що, будь ласка, поверни йому ще одну лею. Якщо ти вважаєш мій суд несправедливим, то йди до свого бога, нех¹ай він тебе розсудить справедливіше!
Побачив той, у кого було дві хлібини, що правда не на його боці, й дуже неохоче повернув товаришеві одну лею і, присоромлений, пішов своєю дорогою.
А той, у кого було три хлібини, задоволений таким мудрим рішенням судді, подякував йому і вийшов, розмовляючи сам із собою:
— Якби скрізь були такі судді, то неправедники назавжди б зареклися ходити по судах. А патякали, які називають себе адвокатами, врешті, змушені були б узятися за справжню роботу.